Близько 60 тисяч років тому перші люди потрапили на територію сучасної Австралії двома різними маршрутами — північним і південним. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікований у журналі Science Advances.
Коли й звідки люди вперше потрапили до Австралії
У науковому середовищі давно точаться суперечки щодо часу першого заселення Австралії. Частина археологів підтримує так звану «коротку хронологію», згідно з якою люди зʼявилися на континенті близько 45–50 тисяч років тому. Водночас інші вчені висувають гіпотезу «довгої хронології», яка передбачає заселення ще раніше — близько 60–65 тисяч років тому.
Нове дослідження, результати якого опубліковано 3 грудня 2025 року у журналі Science Advances, надає додаткові докази на користь «довгої хронології». Команда археогенетиків на чолі з професором Мартіном Річардсом з Університету Хаддерсфілда (Велика Британія) проаналізувала майже 2 500 зразків мітохондріальної ДНК у представників корінного населення Австралії, Нової Гвінеї, Океанії та Південно-Східної Азії.
Що таке Сахуль і Сунда?
Під час останнього льодовикового періоду, близько 60 тисяч років тому, рівень Світового океану був значно нижчим, ніж нині. Це дало змогу частинам суші, які сьогодні розділені водою, з’єднатися у великі континентальні масиви.
Сунда — це прадавній суходіл, який об’єднував сучасні території Малайзії, Індонезії та частини Південно-Східної Азії. Сахуль — інший суперконтинент, який охоплював нинішню Австралію, Тасманію та Нову Гвінею. Міграція між цими регіонами була можлива завдяки наявності суходолу або вузьких морських проток, які можна було перетнути за допомогою примітивних плавзасобів.
Північний і південний маршрути заселення
Вчені встановили, що давні люди діставалися Сахулю щонайменше двома незалежними маршрутами. Обидва шляхи починалися з регіону Сунди, але розходилися в напрямках.
Південний маршрут пролягав через сучасні території Малайзії, Яви й Тимору, після чого люди потрапляли на північ Австралії — поблизу місця, де нині розташоване місто Дарвін. Саме цим шляхом рухалися предки приблизно 64% сучасних генетичних ліній, виявлених у корінного населення Австралії.
Північний маршрут проходив через архіпелаги, які сьогодні охоплюють Філіппіни, Сулавесі та Папуа-Нову Гвінею. Цим шляхом до Сахулю, а саме до північної частини сучасного Квінсленду, потрапили предки близько 36% виявлених генетичних ліній.
Обидва потоки, за словами дослідників, відбулися приблизно одночасно — близько 60 тисяч років тому.
Мітохондріальна ДНК як ключ до розуміння давньої міграції
Метод дослідження, який застосували автори роботи, ґрунтується на аналізі мітохондріальної ДНК — це тип ДНК, який передається по материнській лінії. Вона змінюється з покоління в покоління з досить стабільною швидкістю, що дає змогу реконструювати генеалогічні дерева й вираховувати орієнтовний час розселення предків.
Однак варто зазначити, що така методика показує лише частину картини. Для повнішого розуміння процесів міграції потрібен також аналіз Y-хромосомної ДНК (по батьківській лінії) та аутосомної ДНК, яка успадковується від обох батьків.
Що ще зʼясували дослідники?
Деякі з мігрантів, які прибули північним маршрутом, не зупинилися в Сахулі, а рушили далі — до архіпелагу Бісмарка та Соломонових островів. Ці переміщення могли відбутися невдовзі після початкового прибуття на континент.
Хоча більшість давніх генетичних ліній в Австралії походять від південного маршруту, саме північний напрямок, за словами дослідників, дав найбільший внесок у збережені лінії, які простежуються сьогодні не лише в Австралії, а й у Новій Гвінеї та Меланезії.
Водночас автори наголошують на обмеженості сучасних даних: наразі відсутні зразки стародавньої ДНК безпосередньо з територій Сахулю та Південної Азії. Їх отримання могло б суттєво доповнити картину давніх міграцій.
Результати дослідження не лише змінюють уявлення про історію заселення Австралії, а й засвідчують високий рівень адаптації давньої людини. Понад 60 тисяч років тому Homo sapiens здійснили складні подорожі сушею й морем, долаючи сотні кілометрів невідомими маршрутами. Це підтверджує здатність людей до навігації, організованих переміщень і освоєння нових екосистем на ранньому етапі еволюції.
