У 59 із 491 видів приматів зафіксовано одностатеву сексуальну поведінку, яка, згідно з новим дослідженням, має глибоке еволюційне коріння. Найчастіше вона проявляється у видів, що живуть у суворому середовищі, мають складні соціальні структури або перебувають під постійною загрозою хижаків. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікованого в журналі Nature Ecology & Evolution.
Одностатева поведінка поширена серед приматів
У рамках нового дослідження вчені проаналізували поведінку 491 виду приматів. Одностатеву сексуальну поведінку виявили у 59 з них — серед мавп, лемурів, горил та інших представників цього ряду, що мешкають в Африці, Азії та Америці.
Термін «одностатева сексуальна поведінка» включає не лише статеві акти між особинами однієї статі, а й інші прояви, як-от грумінг, тілесний контакт, симетричні ритуали залицяння — дії, що мають сексуальне або соціальне підґрунтя. Такі поведінкові моделі спостерігаються також у понад 1500 видів тварин у всьому світі. Ще Арістотель згадував про подібні випадки у своїх натурфілософських працях.
Довгий час наукова спільнота не надавала цим явищам великого значення, вважаючи їх еволюційним «парадоксом» — адже така поведінка, на перший погляд, не сприяє розмноженню. Проте сучасні дослідження показують, що вона може мати інші функції, пов’язані із виживанням у складному соціальному або екологічному середовищі.
Стрес і хижаки як фактори сексуальної поведінки
Команда під керівництвом біолога Вінсента Саволенена з Імперського коледжу Лондона встановила, що одностатева поведінка частіше фіксується у видів, які:
- мешкають у суворих екологічних умовах з нестачею ресурсів (наприклад, мавпи-маготи);
- перебувають під постійною загрозою хижаків (наприклад, верветки (Chlorocebus pygerythrus), які змушені остерігатися леопардів, змій і хижих птахів);
- мають складну соціальну структуру та жорстку ієрархію.
Таке середовище формує високий рівень внутрішньої напруги в групах. Одностатева поведінка, в цьому контексті, може бути адаптивною реакцією — допомагати знижувати стрес, розряджати конфлікти, встановлювати чи зміцнювати соціальні зв’язки.
Дослідники також виявили, що у видів із чітким статевим диморфізмом (коли самці значно більші за самок), наприклад у гірських горил, така поведінка є більш поширеною. Ці види, як правило, живуть у великих групах із високою конкуренцією між самцями за домінування та доступ до самок.
Макаки формують альянси через одностатеві контакти
Група Саволенена понад вісім років спостерігає за макаками-резусами на Пуерто-Рико. Було встановлено, що самці, які практикують одностатеві взаємодії, частіше формують стратегічні альянси. Такі союзи підвищують шанси на домінування та доступ до самок — отже, навіть опосередковано, сприяють репродуктивному успіху.
У дослідженні 2023 року ця ж команда довела, що одностатева поведінка може передаватися у спадок — у понад 6% випадків. Проте спадковість залежить від ряду умов, зокрема соціального становища тварини, структури групи та зовнішнього середовища.
Такі висновки свідчать про те, що ця поведінка може мати адаптивну функцію і не є винятком або «відхиленням», а навпаки — частиною складної соціальної взаємодії в тваринному світі.
Що це може сказати про людину
Автори дослідження зазначають: хоча їхня робота фокусується на приматах, деякі чинники, які впливають на поведінку тварин, могли відігравати роль і в еволюції людської поведінки. Наші предки також жили в умовах високої конкуренції, хижаків та обмежених ресурсів.
Проте науковці наголошують: результати дослідження не повинні бути хибно витлумачені. «Це не спроба пояснити людську сексуальність. Люди мають унікальну складність сексуальної орієнтації та уподобань, яку ми не досліджували», — сказав Саволенен.
Також автори застерігають від спроб використовувати результати дослідження для хибних соціальних висновків, зокрема таких, як уявлення, що соціальні умови нібито можуть «усунути» гомосексуальність у людей. Це — некоректне трактування біологічних даних.
Науковиця Ізабель Віндер з Університету Бангора (Велика Британія), яка не брала участі в дослідженні, вважає його «важливим кроком уперед». «Мене найбільше вражає здатність сучасних методів нарешті проливати світло на складність поведінки, яку ми вважаємо «людиноподібною», — прокоментувала вона у журналі Nature.
