Погіршення епізодичної пам’яті — здатності згадувати події та власний життєвий досвід — є одним із найпомітніших когнітивних змін у процесі старіння. Міжнародна група науковців проаналізувала понад 10 тисяч МРТ-сканувань мозку та з’ясувала, як вікові структурні зміни пов’язані зі зниженням пам’яті, зокрема після 60 років. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікований у журналі Nature Communications.
Вікова втрата пам’яті у фокусі МРТ-дослідження
Дослідження очолила команда науковців з University of Oslo, яка поставила за мету з’ясувати, чи є зниження пам’яті універсальним наслідком старіння, чи воно залежить від індивідуальних факторів, зокрема генетичних. Для цього вчені об’єднали дані кількох довготривалих когортних проєктів і проаналізували інформацію про 3 737 когнітивно здорових учасників, за якими спостерігали впродовж кількох років.
Загалом дослідники використали 10 343 магнітно-резонансні томограми мозку та 13 460 результатів тестів пам’яті. Такий масштаб дозволив не лише зафіксувати загальні вікові тенденції, а й простежити, як індивідуальна швидкість структурних змін у мозку впливає на здатність згадувати події з власного життя. Автори наголошують, що всі учасники не мали діагностованих когнітивних порушень, деменції чи хвороби Альцгеймера, що є принципово важливим для коректного тлумачення результатів.
Епізодична пам’ять і роль гіпокампа
У центрі уваги дослідження була епізодична пам’ять — здатність людини відтворювати конкретні події з власного минулого, такі як розмови, поїздки, зустрічі або пов’язані з ними емоції. Саме цей тип пам’яті, за даними попередніх досліджень, найчастіше погіршується з віком.
Результати МРТ підтвердили ключову роль гіпокампа — ділянки мозку, тісно пов’язаної з навчанням і формуванням спогадів. Проте науковці встановили, що зниження пам’яті не можна пояснити змінами лише в одній зоні. Зменшення об’єму мозкової тканини в різних регіонах корелювало з гіршими показниками епізодичної пам’яті, а цей зв’язок ставав чіткішим із віком. Найбільш вираженим він був у людей старших за 60 років, особливо в тих, у кого мозок зменшувався швидше, ніж у середньому по вибірці.
Ген APOE ε4 і індивідуальні відмінності
Окремо дослідники проаналізували вплив генетичних факторів, зокрема варіанту гена APOE ε4, який пов’язують із підвищеним ризиком розвитку хвороби Альцгеймера. У носіїв цього гена спостерігали швидше скорочення об’єму мозкової тканини та більш помітне зниження пам’яті порівняно з іншими учасниками. Водночас загальна траєкторія вікових змін залишалася подібною для всіх груп.
Невролог Alvaro Pascual-Leone з Інституту старіння Маркуса при Harvard Medical School зазначає, що когнітивний спад не є лише прямим наслідком біологічного старіння. За його словами, він відображає поєднання індивідуальних схильностей і вікових процесів, які з часом можуть створювати умови для розвитку нейродегенеративних захворювань.
Що означають результати для профілактики втрати пам’яті
Отримані дані свідчать, що вікова втрата пам’яті не є окремим процесом, відірваним від загального старіння мозку. Навпаки, вона відображає накопичення структурних змін, які тривають десятиліттями. Це має важливі наслідки для майбутніх підходів до профілактики когнітивного спаду. Оскільки в процес залучені кілька зон мозку, потенційні втручання мають бути комплексними, а не спрямованими на одну структуру.
Дослідники також підкреслюють значення раннього виявлення змін. Хоча робота не пропонує конкретних методів лікування, вона вказує на те, що однакові базові механізми лежать в основі вікової втрати пам’яті як у людей із генетичними факторами ризику, так і без них. Це відкриває можливості для створення універсальних стратегій підтримки когнітивного здоров’я впродовж життя.
Автори наголошують, що результати не означають неминучого розвитку деменції в літньому віці. Йдеться про різну швидкість і вираженість змін, які значною мірою залежать від індивідуальної біологічної вразливості мозку. Глибше розуміння цих процесів може допомогти науковцям раніше виявляти людей із підвищеним ризиком когнітивного спаду та розробляти більш точні, персоналізовані підходи до збереження пам’яті.
Таким чином, дослідження доповнює уявлення про те, як старіння впливає на мозок, і показує, що пам’ять у пізнішому віці є результатом довготривалих, багатофакторних змін, а не лише кількості прожитих років.
