На сході Австралії вчені виявили рештки зубів вимерлих гігантських кенгуру роду Protemnodon, що мешкали в регіоні печер Маунт-Етна. Дослідження, опубліковане в журналі PLOS One, показало: на відміну від сучасних родичів, ці велетні мали обмежений радіус пересування. Коли через кліматичні зміни стабільні тропічні ліси почали зникати, Protemnodon не змогли пристосуватися і вимерли. Про це передає КРВ.медіа.
Печери Маунт-Етна — вікно в доісторичну природу
Печери Маунт-Етна та сусідні печери Каприкорн у центральному Квінсленді є унікальними природними об’єктами. Вони сформувалися вапняковими процесами мільйони років тому і згодом стали пастками для тварин або лігвами для хижаків, таких як тилацини, тасманські дияволи, сумчасті леви та сови.
У середині XX століття печери активно розробляли для видобутку вапняку. Частину викопних решток вдалося врятувати завдяки співпраці науковців із керівниками шахт. Саме ці знахідки стали основою для новітніх досліджень еволюційних процесів.
Фахівці застосували метод уран-серійного датування (визначення віку за розпадом урану у викопних рештках) та метод люмінесцентного датування осадових порід (визначення часу останнього перебування осадів на світлі). За їх допомогою було встановлено, що Protemnodon мешкали поблизу Маунт-Етна від 500 000 до 280 000 років тому.
Гіганти у тропічному «утопічному» середовищі
У цей період територію печер оточували густі тропічні ліси, подібні до сучасних джунглів Нової Гвінеї. У стабільному і сприятливому середовищі гігантські кенгуру мали доступ до їжі без необхідності далеких міграцій.
Щоб з’ясувати особливості пересування Protemnodon, вчені провели аналіз ізотопів стронцію у зубній емалі. Цей елемент відображає хімічний склад рослинності та геологію місцевості, де харчувалася тварина. Дослідження виявило: Protemnodon пересувалися виключно у межах локального вапнякового регіону, що значно менше, ніж можна було б очікувати для тварин їхнього розміру.
Ймовірно, деякі види Protemnodon пересувалися на чотирьох кінцівках, що робило їх менш мобільними. Це було ефективною адаптацією до тропічних лісів, але водночас обмежувало можливості міграції при зміні середовища.
Вразливість до змін середовища
Мегафауна — надвеликі тварини давнини, такі як тритонний дипротодон чи велетенські сумчасті леви, — виявилася вразливою до кліматичних змін. У випадку Protemnodon стабільність середовища протягом мільйонів років спричинила їхню залежність від певного типу екосистеми.
Коли близько 280 000 років тому клімат у регіоні став сухішим, тропічні ліси почали зникати, а їх місце зайняли посушливі савани. Гігантські кенгуру, обмежені у переміщенні та прив’язані до лісового харчування, не змогли швидко адаптуватися і поступово зникли з регіону Маунт-Етна.
Дослідження підтверджує: Protemnodon вимерли в цій місцевості задовго до появи людини, що свідчить про вирішальну роль природних факторів у локальному вимиранні виду.
Традиційно зникнення мегафауни Австралії пояснювали універсальними моделями: зміною клімату або діяльністю людини на континентальному рівні. Проте нове дослідження пропонує локальний підхід.
Порівняння даних з іншими регіонами, зокрема Бінґари та печер Веллінгтона в Новому Південному Уельсі, показує, що популяції Protemnodon мали подібні обмежені ділянки пошуку їжі. Це свідчить про адаптацію до стабільних умов і про високу вразливість до різкої зміни довкілля.
Новітні технології аналізу викопних решток дозволяють вивчати процеси вимирання точніше, підкреслюючи важливість локальних змін екосистем і адаптивних особливостей видів.
Раніше ми також писали на цю тему: Вчені дізналися, яким був мегалодон насправді: скоригували розміри
