Менше ніж 0,001% дна Світового океану було візуально досліджено людиною з 1958 року. До такого висновку дійшла міжнародна група дослідників з Ocean Discovery League, Інституту океанографії Скриппса та Бостонського університету. Вони проаналізували понад 43 тисячі записів занурень на глибину понад 200 метрів і встановили: наша поінформованість про найбільшу екосистему планети залишається надзвичайно обмеженою, пишуть науковці — передакє КРВ.медіа.
Дно океану досі залишається «білою плямою» для науки
Згідно з оцінками дослідників, за понад шість десятиліть людство візуально зафіксувало лише від 0,0006 до 0,001% дна Світового океану. У цифрах це становить приблизно 3 823 км² — трохи більше за територію американського штату Род-Айленд або менш як десята частина Бельгії. Або Бориспільський район (Київська область), площа якого 3873,2 км².
Візуальне дослідження означає наявність зображень морського дна, отриманих за допомогою підводних апаратів з камерами — це не просто картографування глибин, а саме візуальний контакт із поверхнею. Саме таких спостережень і бракує: майже третина з них — це чорно-білі знімки низької якості, зроблені до 1980 року.
Це при тому, що глибоке дно охоплює 66% поверхні планети і є життєво важливим елементом глобальної екосистеми.
Як занурювались: глибини, техніка й географія
Кількість занурень із 1960-х по 2010-ті роки зросла вчетверо, однак їх розподіл змінився. Якщо раніше до 60% занурень сягали понад 2000 метрів, то вже в 2010-х цей показник зменшився до 25%. Це свідчить про зміщення уваги дослідників до прибережних і менш глибоких ділянок.
Більшість сучасних занурень здійснюється у виключних економічних зонах (ВЕЗ) — це морські території, що простягаються до 200 морських миль (370 км) від узбережжя, де країни мають спеціальні права на використання ресурсів. У 1960-х роках приблизно половина занурень відбувалася у відкритому океані, поза межами ВЕЗ. У 2010-х роках таких досліджень залишилось лише 15%.
Така географічна упередженість обмежує розуміння загальної картини океанічної екосистеми, адже велика частина унікального біорізноманіття може бути розташована саме в глибоководних ділянках за межами національних юрисдикцій.
Хто досліджує
Із понад 43 тисяч досліджених занурень понад 97% здійснено фахівцями з п’яти країн: США, Японії, Нової Зеландії, Франції та Німеччини. Більш того, понад 70% занурень у ВЕЗ припадає лише на три з них — США, Японію та Нову Зеландію.
Це створює геополітичну нерівність у доступі до знань про глибоководне середовище та викликає занепокоєння щодо справедливості майбутнього розподілу морських ресурсів. Адже саме ці країни сьогодні мають найбільші технічні й фінансові можливості для підводних місій.
Глибоке морське дно є джерелом унікального біорізноманіття, регулятором вуглецевого циклу, і потенційним об’єктом видобутку корисних копалин, включно з рідкісноземельними металами. Наразі багато урядів та компаній виявляють інтерес до глибоководного видобутку — однак відсутність достатніх даних про ці екосистеми створює ризики для навколишнього середовища.
Кетрін Белл, авторка дослідження і засновниця Ocean Discovery League, зазначає: «Ми маємо вкрай обмежене уявлення про глибоке дно, а це ускладнює ухвалення науково обґрунтованих рішень у сфері охорони океанів і використання ресурсів».
На думку авторів, навіть у разі різкого зростання кількості підводних платформ — наприклад, у тисячу разів — на візуальне охоплення усього морського дна піде понад 100 000 років. Вони закликають до перегляду підходів до глибоководного дослідження та впровадження нових технологій: автономних роботів, алгоритмів штучного інтелекту, доступних міжнародних платформ даних.
Раніше ми також писали, як вчені пояснили «молочні моря» — загадкове світіння океану
