Дослідники з Центру вивчення дикої природи Кіотського університету виявили генетичний зв’язок між муркотінням домашніх котів та варіантами гена андрогенового рецептора (AR), розташованого на Х-хромосомі. У дослідженні, опублікованому 28 травня 2025 року в журналі PLoS ONE, проаналізовано поведінкові та генетичні дані 280 домашніх котів. Результати показали, що короткий варіант цього гена пов’язаний із посиленою вокалізацією у котів та агресивнішою поведінкою у кішок. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Як досліджували муркотіння у котів
Група японських дослідників під керівництвом Юме Окамото провела повномасштабне дослідження за участі 280 домашніх котів, які мешкали у власників вдома. Усі тварини були стерилізовані, змішаних порід. Поведінкову оцінку проводили за участі власників, які фіксували прояви муркотіння, вокалізації, реакції на людей, зокрема незнайомців.
Одночасно вчені зібрали зразки ДНК тварин і проаналізували варіанти гена андрогенового рецептора (AR), що розташований на Х-хромосомі. Аналізували співвідношення між коротким і довгим варіантом гена та різними типами поведінки.
Як андрогеновий рецептор впливає на поведінку
Ген AR бере участь у сприйнятті андрогенів — зокрема тестостерону. Ці гормони впливають на поведінку, зокрема на соціальну активність, агресію та комунікаційні прояви. У котів, які мають лише одну Х-хромосому, ефект від варіанту гена проявляється повною мірою. У кішок, які мають дві Х-хромосоми, можливе нівелювання цього впливу.
Вчені виявили, що коти з коротким варіантом AR демонстрували вищу оцінку муркотіння та вокалізації, тоді як кішки з тим самим варіантом частіше проявляли агресію до незнайомців. Ці результати свідчать про статеві відмінності у впливі одного й того ж гена.
Домашні та дикі коти: що спільного в генах
Науковці порівняли ДНК домашніх котів із геномами 11 видів родини котових, серед яких — леопардовий кіт (Prionailurus bengalensis) і рибалка (Prionailurus viverrinus). Ці дикі родичі домашнього кота мали лише короткий варіант гена AR.
Цікаво, що у домашніх котів з’явився і довгий варіант, який не виявлений у диких видів. Це дає підстави припускати, що довгий варіант гена виник у процесі одомашнення та селекції. Зокрема, попередні дослідження показували, що породисті коти частіше мають довгий варіант, тоді як безпородні — короткий.
Оскільки в дослідженні брали участь здебільшого безпородні, часто врятовані тварини, висновки наразі не можна автоматично екстраполювати на породистих котів.
Результати мають практичне значення: вони можуть допомогти у прогнозуванні поведінки кота ще до того, як проявляться перші ознаки. Це може бути корисно для притулків, ветеринарів, заводчиків і власників. Зокрема, знання про генетичну схильність до вокалізації чи агресії може вплинути на спосіб взаємодії з твариною та її утримання.
«Ми були приємно вражені швидкою реакцією власників: за один день ми отримали 265 заявок від охочих взяти участь у дослідженні», — зазначила Юме Окамото. Вона додала, що команда планує вивчити й інші види котових, щоб краще зрозуміти еволюцію поведінки.
Раніше ми писали, чи може кіт мати друга: науковий погляд на соціальне життя котів
