Наші предки могли навчитися ходити на двох ногах ще до того, як спустилися з дерев. До такого висновку дійшла міжнародна команда вчених з Інституту еволюційної антропології Макса Планка. Вивчаючи поведінку шимпанзе з долини Ісса (Танзанія), дослідники зафіксували, що ці примати зберігають високу активність на деревах, навіть у відкритих саванних умовах. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Спостереження за шимпанзе змінює уявлення про еволюцію
Нове дослідження, проведене під керівництвом науковців Інституту еволюційної антропології Макса Планка, демонструє, що шимпанзе з долини Ісса проводять стільки ж часу на деревах, як і їхні родичі з густих лісів. При цьому середовище проживання цієї популяції — одна з найсухіших територій, де мешкають шимпанзе. Ландшафт регіону — рідколісся, що нагадує ті екосистеми, які населяли ранні гомініди.
Саме завдяки цій схожості долина Ісса стала об’єктом для дослідження, яке дозволяє реконструювати ймовірну поведінку наших далеких предків. Примітно, що шимпанзе, попри відкритий простір, часто пересуваються гілками дерев у вертикальному положенні — стоячи або підвішуючись на руках.
«Десятиліттями вважалося, що прямоходіння виникло після того, як наші предки залишили дерева й мусили пересуватися відкритою саваною. Але ми бачимо, що це не обов’язково так», — пояснює антропологиня Ріанна Драммонд-Кларк.
Прямоходіння могло виникнути серед гілок
Шимпанзе долини Ісса змушені витрачати більше зусиль на здобуття їжі — через складну обробку плодів і насіння. Це часто передбачає вертикальне положення тіла для утримання рівноваги або вивільнення рук. У таких умовах прямоходіння могло мати еволюційну перевагу — як ефективний спосіб пересування деревами та доступу до складної їжі.
Автори дослідження припускають, що наші предки могли вдосконалювати навички ходьби саме на деревах, використовуючи гілки як «тренувальні колеса» — тримаючись за них під час руху. Така стратегія дозволяла ефективно переміщатися у вертикальній площині й готувала організм до пересування вже по землі — без опори.
Що відомо про ранніх гомінінів?
Однією з причин, чому ця гіпотеза викликає інтерес, є відсутність великої кількості копалин з періоду переходу між міоценом і пліоценом (близько 4–7 мільйонів років тому). Саме в цей час, за сучасними оцінками, прямоходіння могло стати типовим для кількох гілок гомінінів.
Деякі викопні рештки, що все ж знайдені, свідчать про наявність у древніх гомінінів рис, пов’язаних із деревним способом життя — зокрема довгі верхні кінцівки й вигнуті пальці. Крім того, аналіз зношення зубів і вмісту ізотопів у них свідчить про значну частку деревної їжі в раціоні навіть після виходу на відкриті території.
Чому це змінює наше уявлення про еволюцію?
Домінантна теорія в антропології ХХ століття стверджувала, що прямоходіння виникло як адаптація до життя на відкритій савані. В умовах, коли дерева зникали, а їжа стала більш розпорошеною, наші предки, мовляв, змушені були ставати на ноги, щоб ефективно пересуватися й виживати.
Нове дослідження не заперечує цієї гіпотези, але вказує на іншу можливу траєкторію: прямоходіння могло розвиватися до виходу на рівнину — як спосіб балансування на гілках, діставання до плодів і маневрування в деревному середовищі.
Цей підхід розширює наше уявлення про механізми еволюції — від функціонального виживання на землі до поступової адаптації, яка починалася у верхньому ярусі екосистем.
Раніше ми писали про новий «тренд» серед мавп-капуцинів — викрадати чужих малюків
