Науковці з Університету Сассексу виявили простий спосіб, який допомагає людям ефективніше спілкуватися з котами: достатньо повільно кліпати очима, імітуючи «усмішку» цих тварин. Дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, показало, що така поведінка підвищує ймовірність, що кіт у відповідь проявить довіру та зацікавленість. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Що таке «котячий усміх» і чому він важливий
Коти відомі своєю незалежністю та стриманою поведінкою, але насправді здатні до тонкої соціальної взаємодії з людиною. Одним із таких сигналів є повільне кліпання очима з напівзаплющеними повіками — своєрідна «усмішка кота». Цей жест найчастіше трапляється, коли тварина почувається розслаблено й безпечно. Люди також звужують очі під час щирої усмішки — саме на цьому перехресті невербальної мови дослідники побачили потенціал для міжвидової комунікації.
Психологиня Карен МакКомб із Університету Сассексу зазначає: «Це те, що багато власників котів інтуїтивно помічали, і тепер ми маємо наукові підтвердження цієї поведінки». Метод, за її словами, можна практикувати вдома та на вулиці, а ще — застосовувати для зменшення стресу у котів у клініках та притулках.
Як проходили експерименти у домашньому середовищі
Перша серія експериментів охопила 21 кота з 14 домогосподарств. Власників попросили сісти на відстані близько одного метра від тварини та повільно кліпати очима, коли кіт на них дивиться. Поведінку фіксували на відео й порівнювали з реакціями котів у ситуаціях без втручання людини.
Результати показали, що коти значно частіше відповідали повільним кліпанням після того, як бачили таку саму поведінку від людини. Це дозволяє припустити, що тварини розпізнають жест як дружній і готові вступати в зорову взаємодію — важливу для встановлення зв’язку.
Коти відкриті до взаємодії навіть із незнайомими людьми
У другому дослідженні участь узяли 24 коти з восьми домогосподарств. Цього разу повільне кліпання очима виконували не власники, а дослідники, які раніше не мали контакту з тваринами. Після жесту вони простягали руку до кота. Контрольна група не демонструвала жодного кліпання — лише прямий погляд.
Результати були аналогічними: коти частіше відповідали кліпанням на повільний «усміх» дослідника, а також охочіше підходили до простягнутої руки. Це свідчить про те, що повільне кліпання очима може виступати універсальним знаком доброзичливості у міжвидовій взаємодії — незалежно від того, знайомий кіт із людиною чи ні.
Що означає ця поведінка — версії вчених
Хоча дослідники ще не можуть однозначно відповісти, чому коти кліпають у відповідь, існує кілька гіпотез. Одна з них — повільне кліпання сигналізує про відсутність загрози. У котячому світі прямий, незворушний погляд може сприйматися як виклик, тоді як м’яке кліпання розряджає напругу.
Інша можлива причина — еволюційна адаптація до життя поруч із людьми. Можливо, коти навчились використовувати цей жест, бо помітили, що люди позитивно на нього реагують. Такі приклади взаємної адаптації вже відомі з досліджень собак і коней.
Незалежно від причин, повільне кліпання очима, за словами дослідниці Тасмін Хамфрі, може мати практичне значення. «Розуміння позитивних способів взаємодії між котами й людьми може підвищити поінформованість суспільства про поведінку котів, покращити їхній добробут і дати уявлення про когнітивні можливості цієї маловивченої тварини», — зазначила вона.
Дослідники наголошують: такий тип взаємодії може бути корисним не лише вдома, а й у притулках, ветеринарних клініках або під час тимчасового утримання тварин. Повільне кліпання може знижувати рівень стресу, допомагає налагодити довіру та полегшує фізичний контакт — наприклад, у процесі огляду чи лікування.
Водночас важливо зазначити: реакція кота може залежати від його характеру, попереднього досвіду, а також загального емоційного стану. Метод не гарантує миттєвого ефекту в усіх випадках, однак залишається ефективним інструментом налагодження контакту, особливо за умов поваги до меж тварини.
Раніше ми писали, що запах важливіший за обличчя: як коти визначають «своїх» — дослідження
