Міжнародна група вчених провела порівняльний аналіз ДНК собак, що мешкають у Чорнобильській зоні відчуження, і встановила, що тварини, які живуть поблизу зруйнованого реактора, не демонструють ознак генетичних змін, викликаних іонізуючим випромінюванням. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Розділення популяцій на генетичному рівні
Дослідження, проведене вченими з Університету штату Північна Кароліна та Колумбійського університету, зосереджене на двох групах собак, які понад тридцять років вільно розмножуються у Чорнобильській зоні відчуження. Одна популяція мешкає безпосередньо біля об’єкта, де стався вибух 1986 року — на майданчику Чорнобильської АЕС. Інша — у місті Чорнобиль, приблизно за 16 кілометрів.
Попри відносну близькість, популяції собак генетично різні. У процесі дослідження зібрано біологічні зразки у 2017–2019 роках, що дало змогу простежити сталість змін у декількох поколіннях. Головна мета — встановити, чи вплинули чинники довготривалого забруднення довкілля, зокрема іонізуюче випромінювання (радіація, здатна змінювати структуру атомів у ДНК), на геном тварин.
Пошук мутацій і що таке SNV
Генетики ретельно проаналізували великі ділянки ДНК собак, використовуючи технології повного геномного секвенування. Вони також дослідили однонуклеотидні варіанти (SNV — зміни лише одного нуклеотиду в ланцюгу ДНК), які могли б вказати на вплив мутагенних чинників. Також перевірялися можливі помилки у кількості хромосом або дрібні структурні порушення.
Результати показали: ні масштабних хромосомних збоїв, ні зростання частоти мутацій у собак, які мешкають біля реактора, не виявлено. Їхній генетичний матеріал залишився стабільним попри тривале перебування в зоні, яка зазнала найбільшого забруднення після катастрофи.
Цікаво, що собаки з міста Чорнобиль мали гени, подібні до популяцій із Росії та Польщі. Це дозволило науковцям використовувати цю групу як контрольну для порівняння з «реакторною» популяцією.
Інші чинники, які можуть формувати відмінності
На думку дослідників, генетичні відмінності між двома групами можуть бути результатом не стільки впливу радіації, скільки ізоляції популяцій, різного доступу до їжі, води чи укриттів, а також впливу інших токсичних речовин — таких як свинець або азбест.
Після аварії в 1986 році частина тварин, що вижили, могла мати специфічні риси, які дозволили їм краще адаптуватися до умов життя у високозабрудненій зоні. Ці риси могли бути передані нащадкам, що пояснює генетичну відмінність без обов’язкового впливу радіаційних мутацій.
Крім того, вчені зафіксували мінімальний рівень перехресного розмноження між двома групами, що підсилює ефект ізоляції. Собаки практично не переходять з одного середовища в інше, попри невелику фізичну відстань.
Дослідження кліщів і потенційних патогенів
Паралельно в рамках проєкту дослідники вивчали паразитів, зокрема кліщів, що паразитують на цих собаках. Результати свідчать про те, що в зоні навколо реактора фіксується інша мікрофлора, ніж у міській зоні. Цей фактор також може впливати на здоров’я та адаптацію тварин.
Такі паралельні дослідження дозволяють створити цілісну картину середовища, в якому живуть собаки. Можливо, саме сукупність стресових умов, а не один чинник (наприклад, радіація), впливає на адаптивні механізми в їхньому організмі.
Чому це дослідження важливе для людей
За словами професора Нормана Клеймана з Колумбійського університету, Чорнобиль залишається актуальним об’єктом дослідження: до 2022 року тут щодня працювали тисячі людей у рамках ліквідаційних і будівельних робіт.
Чорнобильські собаки стали моделлю для вивчення впливу техногенних катастроф на здоров’я живих організмів. Якби мутації, викликані радіацією, були помітними у тварин, це могло б стати сигналом про аналогічні загрози для людей. Проте дослідження довело: таких змін не виявлено.
Це дозволяє фахівцям сконцентрувати зусилля на аналізі інших потенційно небезпечних факторів довкілля, таких як важкі метали, органічні токсини або патогенні мікроорганізми.
Раніше ми писали, що постільні клопи розвивають генетичну стійкість до отрут
