У США смертельний паразит Parelaphostrongylus tenuis, відомий як «мозковий черв’як», вражає лосів, спричиняючи дезорієнтацію, параліч і загибель. Дослідники з Університету Теннессі розробили серологічний тест, що вперше дозволяє виявляти захворювання у живих тварин. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на матеріал The Conversation, підготовлений науковцями Річардом Ґергольдом та Джессі Річардс.
Що таке Parelaphostrongylus tenuis і чим він небезпечний?
Parelaphostrongylus tenuis — це паразитична нематода, тобто мікроскопічний круглий черв’як, який мешкає у центральній нервовій системі тварин. Білохвості олені є природними хазяями цього паразита і не виявляють жодних симптомів зараження. Однак лосі, вапіті, карібу та навіть коні, які не мають адаптації до цього збудника, часто гинуть у результаті ураження мозку чи спинного мозку.
Симптоми включають дезорієнтацію, кружляння, параліч задніх кінцівок, втрату рівноваги та неможливість підвестися. У дикій природі це може призвести до смерті від голоду, виснаження або дорожньо-транспортних пригод. Приміром, у Міннесоті фіксуються випадки, коли дезорієнтовані лосі виходять на дороги, де гинуть під колесами вантажівок.
Як паразит поширюється в природі?
Життєвий цикл паразита починається з того, що білохвостий олень виділяє личинки паразита разом із фекаліями. Ці личинки потрапляють до проміжних хазяїв — равликів та слимаків, де розвиваються далі. Коли лось чи інша вразлива тварина випадково поїдає зараженого молюска разом із травою, паразит проникає у її тіло. Далі P. tenuis мігрує до спинного або головного мозку.
Особливо актуальною є ситуація в північно-східних штатах США, таких як Міннесота, Мен, Нью-Гемпшир, а також у частинах Канади, зокрема в Онтаріо та Манітобі.
Чому діагностика P. tenuis була складною?
Тривалий час виявити P. tenuis у живої тварини було майже неможливо. Аналіз фекалій непридатний для цього, оскільки лише білохвостий олень виділяє паразита назовні. У лосів та інших видів діагноз можна було поставити лише після смерті — за ознаками ураження тканин нервової системи або за слідами ДНК паразита.
Клінічні прояви інфекції часто плутають із дією інших паразитів. Зокрема, Elaeophora schneideri, відомий як артеріальний черв’як, також викликає подібні симптоми. Він вражає судини, але може мігрувати по тілу неадаптованих тварин, створюючи діагностичні труднощі.
Саме тому точна діагностика потребувала генетичного аналізу паразита після загибелі тварини — процес дорогий, трудомісткий і несвоєчасний.
Новий серологічний тест: як він працює?
Науковці з Університету Теннессі розробили серологічний тест, який дозволяє виявити зараження P. tenuis ще за життя тварини. Це стало можливим завдяки дослідженню антитіл — білків, які виробляються імунною системою у відповідь на присутність паразита.
Серологічний тест шукає ці антитіла в зразках крові, взятих у хворих або нещодавно загиблих тварин. Зразки надходять до молекулярної діагностичної лабораторії Університету Теннессі з різних регіонів США та Канади.
Завдяки цьому підходу фахівці отримали змогу:
-
підтверджувати зараження без потреби у генетичному аналізі;
-
визначати поширення паразита у нових регіонах;
-
не плутати його з іншими збудниками, як-от артеріальний черв’як.
Що це означає для збереження популяцій?
Кожен позитивний результат тестування не лише допомагає діагностувати конкретний випадок, але й поповнює базу даних для науковців. Це дозволяє краще розуміти поширення паразита та запроваджувати превентивні заходи.
Якщо P. tenuis виявляють у регіонах, де його раніше не фіксували, біологи можуть діяти швидше — наприклад:
-
ініціювати контрольовані випали рослинності для зменшення чисельності равликів і слимаків;
-
регулювати чисельність білохвостих оленів, збільшуючи квоти на полювання.
Крім того, методика, закладена в основі серологічного тесту, може бути використана для створення тестів на виявлення інших паразитарних захворювань, зокрема тих, що містять РНК або ДНК, як-от хвороба хронічного виснаження (CWD).
Чи загрожує паразит людям?
Parelaphostrongylus tenuis не є зоонозним захворюванням, тобто він не передається людям і не становить небезпеки для людини. Проте він справді є значною загрозою для екосистем та сільського господарства, особливо в умовах напівдомашнього утримання оленів або лосів.
Його поширення може впливати на стабільність популяцій диких тварин, знижуючи їх чисельність і підвищуючи ризики для водіїв у регіонах з великою концентрацією лосів.
Раніше ми писали, що вчені створили імплант, що перетворює думки у мовлення
