Науковці з Філіппін, у співпраці з міжнародними колегами, виявили докази існування високорозвиненої морської культури на островах архіпелагу понад 35 тисяч років тому. Археологічні розкопки на Міндоро та сусідніх островах свідчать, що ранні люди вже тоді володіли технологіями мореплавства, займалися глибоководним рибальством та підтримували міжострівні культурні контакти. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Стародавня навігація: як люди потрапили на Міндоро
Острів Міндоро ніколи не мав сухопутного з’єднання з континентом — навіть у льодовикові періоди, коли рівень моря був нижчий, до нього можна було дістатися лише морем. Це означає, що ще понад 35 тисяч років тому люди мали необхідні навички для перетину відкритого моря.
Археологічні дослідження в регіоні проводилися в межах Mindoro Archaeology Project. Розкопки охопили острів Ілін, Сан-Хосе та громаду Маґсайсай. Тут виявили найдавніші в архіпелазі сліди перебування людей.
Факт заселення таких віддалених островів засвідчує не випадкову появу людей, а цілеспрямовану морську подорож. Це суперечить уявленням, що стародавні суспільства не були здатні до далекої навігації без розвинених суднобудівних технологій.
Як жили перші філіппінці: знаряддя, рибальство, адаптація
На Міндоро виявили численні кам’яні знаряддя праці, оброблені раковини, рештки людей і тварин. Найцікавішими знахідками стали кістяні гачки для риболовлі та ознаки складних рибальських технік.
Вивчення залишків свідчить, що люди цілеспрямовано ловили хижих морських риб — тунців, акул, боніто. Такий тип рибальства можливий лише в пелагічних (відкритих) водах, а це вимагає знань про глибини, течії та сезонну міграцію.
Це свідчить не просто про виживання, а про активне використання морських ресурсів і розвиток стратегій адаптації до острівного середовища. Люди не лише добували їжу — вони формували сталі громади з розвиненими навичками морського життя.
Докази контактів: спільні технології та обмін між островами
Серед найважливіших відкриттів — обсидіанові знаряддя, знайдені на Міндоро, які за хімічним складом відповідають породі з Палавану. Це може вказувати як на обмін матеріалами, так і на пересування людей або торгівлю.
Крім того, археологи знайшли сокири з раковин гігантських тридакн (Tridacna), датовані 7–9 тис. років. Подібні інструменти виявляли не лише в інших частинах Філіппін, а й на островах Індонезії та навіть на Манусі (Папуа Нова Гвінея), що за понад 3 тис. км.
Такі артефакти підтверджують, що в доісторичний період існувала розгалужена мережа морських контактів. Знаряддя, стилі обробки, а можливо — і мови, уявлення, знання — передавалися від одного острова до іншого морем, а не суходолом.
Поховання і ритуали: докази соціальної складності
На острові Ілін дослідники знайшли поховання віком 5 тисяч років. Людина була покладена в згорнутій (флексованій) позі між вапняковими плитами. Такий тип поховання характерний для багатьох культур Південно-Східної Азії.
Це свідчить не лише про турботу про померлих, а й про формування уявлень про смерть і життя після неї. Імовірно, вже тоді існували елементи вірувань і ритуальної практики.
Ритуальні подібності між Міндоро, В’єтнамом, Індонезією натякають на ширші спільні культурні парадигми, які могли передаватися через ті ж самі мережі морських контактів, що і знаряддя праці.
Результати дослідження ставлять під сумнів традиційне уявлення про острівні території як ізольовані. Навпаки — архіпелаги, як Філіппіни, виступали комунікаційними вузлами.
Міндоро — не периферія, а центральний пункт доісторичної мережі обміну знаннями, технологіями та культурними традиціями. Люди тут рибалили, будували знаряддя, здійснювали ритуали, спілкувались з сусідами морем — задовго до появи писемності та держав.
Це дослідження дає нову оптику: історія людства в Південно-Східній Азії — це не лише історія міграцій сушею, а й багатотисячолітня історія життя на морі. Людська мобільність, інновації та культура поширювались хвилями, а не кроками.
Раніше ми писали про ДНК-дослідження: ямники з України — пращури половини людства
