У разі втрати керування супутниками на низькій навколоземній орбіті катастрофічне зіткнення може статися всього за 2,8 доби. Такий висновок зробили вчені з Принстонського університету у препринті наукової статті, опублікованому на платформі arXiv. Дослідниця Сара Тіл та її команда порівнюють сучасну супутникову інфраструктуру з «картковим будинком», що загрожує обвалитися через потужну сонячну бурю. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
CRASH Clock: новий індикатор космічної небезпеки
Науковці з Принстона запропонували новий індикатор — CRASH Clock (Collision Realization and Significant Harm) — «годинник», що показує, скільки часу залишиться до катастрофічного зіткнення супутників у разі повної втрати керування.
Станом на червень 2025 року цей показник становить лише 2,8 доби. У 2018 році — до початку активної ери мегасузір’їв — аналогічне зіткнення могло б статися не раніше ніж через 121 день.
Особливо тривожно звучить інше число: якщо зв’язок з супутниками буде втрачено хоча б на 24 години, ймовірність катастрофічного зіткнення зростає до 30%. Аварія такого масштабу може запустити ефект Кесслера — лавину уламків, що заблокує подальше використання орбіти на десятки років.
Низька орбіта: від платформи зв’язку до зони ризику
Низька навколоземна орбіта (Low Earth Orbit, LEO) — це простір на висоті до 2000 км над поверхнею Землі. Саме тут розміщено більшість сучасних супутників, зокрема для зв’язку, навігації, метеоспостереження.
За останні роки кількість апаратів на LEO різко зросла. Лише система Starlink, яку розгортає компанія SpaceX, нараховує понад 5000 супутників. У такій щільності близьке зближення — проліт супутників на відстані менше ніж 1 км — трапляється на орбіті кожні 22 секунди. У межах Starlink — раз на 11 хвилин.
Кожен супутник Starlink, за підрахунками аналітиків, виконує в середньому 41 маневр уникнення зіткнень на рік. Таку динаміку важко назвати стабільною — вона потребує безперервного контролю та точного координування.
Сонячні бурі — невидима загроза для орбітальної стабільності
Потужні сонячні бурі — це один із головних «крайових» факторів ризику для орбітальної інфраструктури. Вони впливають на супутники у два способи.
Перший — це нагрів атмосфери, що підвищує опір і призводить до зниження орбіти. У травні 2024 року під час бурі, яку неформально назвали «Gannon Storm», понад половина супутників на LEO була змушена виконати коригувальні маневри, витрачаючи запас пального.
Другий ефект — це збої у навігаційних і зв’язкових системах. У разі їх пошкодження супутник не зможе самостійно змінити курс для уникнення зіткнення. Без стабільного управління вся система стає вразливою до лавиноподібного руйнування.
Чи повториться «Подія Керрінгтона»?
У 1859 році людство зафіксувало найпотужнішу відому сонячну бурю — так звану «Подію Керрінгтона». Вона спричинила серйозні збої в телеграфному зв’язку по всьому світу. Якщо б подібна буря сталася сьогодні, сучасні супутники опинилися б у зоні ризику повного відключення на кілька діб або довше.
За підрахунками авторів препринту, саме такий сценарій — масова втрата керування — і запускає «CRASH Clock»: лише 2,8 доби — і може відбутися перше зіткнення з ланцюговим ефектом.
У цьому разі людство може втратити можливість запускати нові місії на орбіту або за її межі на десятиліття.
Правове регулювання: хто відповідальний за дії в космосі?
У своїй роботі Сара Тіл також торкається відсутності правового регулювання у сфері запобігання космічним зіткненням. У разі втрати зв’язку або порушення норм, не існує єдиної міжнародної структури, яка б відповідала за координацію дій усіх операторів супутників.
Наразі більшість правил — це лише рекомендації, а не обов’язкові до виконання норми. Це робить сучасну орбітальну систему не лише технічно вразливою, а й правово неготовою до надзвичайних ситуацій.
