У пустелях Північної Америки живе ящірка, яка чхає… сіллю. Sauromalus — рід великих пустельних ящірок родини ігуанових, здатних виживати без води завдяки унікальній фізіологічній особливості: вони виводять надлишок солі з організму через спеціальні назальні залози. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на відео працівника Бостонського музею науки.
«Солоне чхання» як захист від зневоднення
Ящірки Sauromalus мешкають у посушливих регіонах Північної Америки — зокрема в Долині Смерті, одному з найспекотніших місць на планеті, де температура влітку може сягати 49 °C. У таких екстремальних умовах плазуни майже не мають доступу до води й отримують вологу виключно з їжі, яка часто складається з місцевих рослин з високим вмістом солей.
Щоб не допустити надмірного накопичення натрію й калію, Sauromalus використовують назальні сольові залози — спеціалізовані органи, які виводять надлишок солі через слизову оболонку носа. У результаті цього процесу утворюється біла кристалічна речовина, яку можна побачити навколо ніздрів.
Цей процес іноді жартома називають «snalt» — поєднання слів snot (соплі) і salt (сіль). Науково це явище є формою осморегуляції, тобто підтримання балансу води та солей в організмі. Без цього механізму ящірки не змогли б вижити в умовах постійної спеки та нестачі води.
Ящірки, які чхають сіллю: Sauromalus і не тільки
Механізм виведення солі через ніс не унікальний лише для Sauromalus. Схожі адаптації мають і деякі інші види рептилій, які живуть у солоних середовищах.
Наприклад, морські ігуани (Amblyrhynchus cristatus), які мешкають на Галапагоських островах, харчуються водоростями, що містять багато солі. Щоб вивести її надлишок, вони також використовують носові залози. Те саме стосується мангрового варана (Varanus indicus), який може навіть пити солону воду — завдяки здатності ефективно фільтрувати й виводити сіль.
Проте на відміну від них, Sauromalus мешкає всередині континенту, далеко від морських екосистем. Це робить їхній спосіб адаптації особливо цікавим для дослідників — як приклад еволюційної відповіді на життя в умовах екстремальної посухи.
Поведінка Sauromalus у дикій природі
Окрім здатності до сольової регуляції, ящірки роду Sauromalus мають інші поведінкові особливості, що сприяють їхньому виживанню в суворих умовах.
Взимку вони впадають у сплячку. Найактивніші ці плазуни влітку — вдень, коли температура сягає максимуму. Їхня біологія дозволяє витримувати спеки, які для багатьох інших тварин є смертельними.
Коли ящірка потрапляє під загрозу, вона стискає тіло, втягує повітря з легень і заповзає в щілини між камінням. Там, знову наповнюючи легені повітрям, вона розширюється настільки, що її майже неможливо витягти — ефективний механізм проти хижаків, а також спосіб зменшити втрату вологи.
Життя Sauromalus у музеї: що розповідають наглядачі
У відео, знятому в Музеї науки в Бостоні, співробітники показали процес догляду за Sauromalus на ім’я Рокі. Одне з регулярних завдань — очищення скла тераріуму від білого нальоту, який залишається після так званого «сольового чхання».
Цей наліт — не звичайна слизова маса. Це — кристалізована сіль, яка виводиться з організму тварини через ніс. Саме завдяки цьому процесу ящірка підтримує гідратацію й уникає отруєння надлишком солі.
Для працівників музею це може бути буденною справою, але для науки — це наочна демонстрація того, як тварини адаптувалися до виживання в одних із найекстремальніших умов на планеті.
Раніше ми писали, що у тварин виявлено «шосте чуття»: гекони відчувають вібрації
