Вчені з Університету Лестера виявили, що два юні птерозаври (Pterodactylus antiquus), знайдені в південній Німеччині, загинули під час потужної бурі 150 мільйонів років тому. Смертельні травми крил та негайне занурення у солонуваті води лагуни забезпечили надзвичайно точне збереження решток. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікованого в журналі Current Biology.
Буря, яка вбила — і зберегла
Два надзвичайно добре збережені скелети юних птерозаврів, знайдені в Солнгофенських вапняках південної Німеччини, отримали прізвиська «Lucky I» та «Lucky II». Їхні рештки збереглися повністю — крихітні тіла з непорушеними суглобами та цілими черепами, що є надзвичайною рідкістю для птерозаврів.
Обидва птерозаври мають однакові травми — косі переломи плечової кістки, але з різних боків: один на лівому крилі, інший — на правому. Це дозволило дослідникам припустити, що ушкодження виникли одночасно, внаслідок сильної бурі, яка підняла юних птерозаврів у повітря й зламала їм крила під час падіння. Як зазначає палеонтолог Раб Смайт з Університету Лестера: «Птерозаври мали надзвичайно легкі скелети. Тонкі стінки й порожнисті кістки були ідеальними для польоту, але жахливими для фосилізації. Знайти один скелет — вже диво. А тут — двоє, повністю збережені, і ми ще й знаємо, як вони загинули».
Таємниця Солнгофенських птерозаврів
Солнгофенські вапняки — геологічна формація пізньоюрського періоду, що сформувалася понад 150 мільйонів років тому на дні лагуни з солонуватою водою. Вона славиться високим рівнем збереження викопних решток — зокрема археоптерикса, риб, комах і птерозаврів.
Унікальність цього місця полягає в тому, що більшість виявлених тут птерозаврів — саме юні особини. Це суперечило б логіці, адже їхні кістки значно крихкіші за дорослих і мали б гірше зберігатися. Нове дослідження команди Смайта пояснює це явище.
Дослідники припустили, що саме сильні шторми знищували молодь, яка ще не мала достатньо досвіду чи сили, щоб протистояти негоді. Їхні тіла падали в воду під час бурі й швидко занурювалися в лагуну, де на дні накопичувалися дрібні осади. У цих умовах формувалося аноксичне середовище — тобто середовище з мінімальним вмістом кисню, що гальмувало розкладання. Це забезпечувало виняткове збереження решток.
Своєю чергою, дорослі птерозаври, якщо й потрапляли в лагуну, частіше гинули у спокійних умовах, коли їхні тіла залишалися на поверхні води, розкладалися й розпадалися до того, як могли бути поховані осадом.
Таким чином, «упереджене» уявлення про те, що екосистеми лагуни складалися переважно з дрібних птерозаврів, пояснюється вибірковим збереженням, а не реальною біологічною структурою давніх популяцій.
ФОТО: Зламані крила юних птерозаврів мають однаковий характер ушкодження. Для масштабу — миша
Скелети двох юних птерозаврів дозволили вченим не тільки реконструювати обставини їхньої загибелі, а й краще зрозуміти розвиток цих давніх летючих рептилій.
Їхній розмір — менший за мишу. Імовірно, вони були віком від одного до двох тижнів. Це — період, коли птерозаври вже мали крила, але ще не мали повного контролю над польотом. Вітрове навантаження під час бурі могло бути фатальним.
«Протягом століть учені вірили, що Солнгофенська лагуна була домом переважно для дрібних птерозаврів, — зазначає Смайт. — Але тепер ми розуміємо: більшість цих істот не були місцевими. Це юні особини, які мешкали на сусідніх островах і просто стали жертвами штормів».
Таким чином, Lucky I та Lucky II стали ключовими фігурами у вирішенні 150‑мільйонної палеонтологічної загадки: чому в одному з найбагатших на птерозаврів місць світу переважають саме молоді форми.
Раніше ми писали, що палеонтологи описали рогатого динозавра Lokiceratops
