У печерах на півночі Саудівської Аравії, неподалік міста Арар, вчені виявили рідкісні муміфіковані останки семи гепардів, найдавнішим із яких понад 1 800 років. Загалом дослідники знайшли рештки 61 гепарда. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікованого у журналі «Communications Earth & Environment». Унікальні умови всередині печер, імовірно, сприяли природній муміфікації, яка трапляється вкрай рідко, особливо серед великих ссавців.
Де і як знайшли муміфікованих гепардів
Міжнародна команда вчених під керівництвом Національного центру охорони дикої природи Саудівської Аравії досліджувала систему печер на півночі країни, поблизу міста Арар. Під час розкопок археологи виявили муміфіковані рештки семи гепардів. Додатково було знайдено кістки ще 54 тварин. За оцінками дослідників, вік мумій становить від 130 до понад 1 800 років.
Науковці припускають, що гепарди могли використовувати ці печери як місце для народження та вирощування дитинчат. Такий природний притулок у пустельній місцевості виконує функцію сховища — так званого «дену» (від англ. denning).
Чому саме в цьому місці зібралася така кількість гепардів — досі лишається питанням для дослідників.
Природна муміфікація: як збереглися тіла тварин
Муміфікація — це процес збереження тіла після смерті, за якого припиняється його розкладання. Вона може відбуватися штучно (наприклад, у Давньому Єгипті) або природно — за умов, коли тіло тривалий час залишається в стабільному середовищі.
У випадку з муміфікованими гепардами йдеться саме про природну муміфікацію: сухе повітря, відсутність світла і сталі температури печер сприяли збереженню тканин.
Тіла тварин мали каламутні очі, висохлі кінцівки та були схожі на висушені оболонки. За словами Ахмеда Боуга («Ahmed Boug»), одного з авторів дослідження, таке збереження є «абсолютно безпрецедентним» для цього регіону.
Оскільки великі ссавці рідко зберігаються в такому стані — через розкладання та діяльність хижаків і падальників — знайдені мумії мають виняткову наукову цінність.
Генетика давніх гепардів: що показав аналіз ДНК
Вперше в історії науки вченим вдалося провести генетичне дослідження природно муміфікованих великих котів. У збережених тканинах були виділені зразки ДНК, які порівняли з сучасними популяціями.
З’ясувалося, що знайдені гепарди генетично найближчі до сучасних підвидів з Азії та Північної Африки. Це підтверджує, що колись ці хижаки були частиною місцевої екосистеми Близького Сходу.
Отримані дані можуть бути корисними для зусиль із відновлення популяцій гепардів у регіонах, де вони історично мешкали. Такі проєкти вже розглядаються в кількох країнах, зокрема в Ірані та Саудівській Аравії.
Історичний ареал і зникнення гепардів з Аравійського півострова
Історично гепарди (Acinonyx jubatus) були поширені на території Близького Сходу, включно з Аравійським півостровом. Проте з середини XX століття їх популяція різко скоротилася.
Сьогодні гепарди збереглися лише на 9% території, яку колись заселяли. Основні причини цього — скорочення природних середовищ існування, зниження чисельності здобичі, браконьєрство та фрагментація ареалів.
На Аравійському півострові диких гепардів не спостерігали вже кілька десятиліть, тож знайдені мумії — важливий ключ до вивчення історії виду в цьому регіоні.
Ця знахідка доповнює рідкісний список муміфікованих великих хижаків, які збереглися природним чином. Наприклад, у вічній мерзлоті Росії виявили муміфіковане дитинча шаблезубого кота, а в Канаді — древнє вовченя.
Утім, мумії гепардів у пустелі — явище майже без аналогів. Такі відкриття надзвичайно важливі для науки, адже дозволяють не лише дізнатися про вигляд та анатомію тварин, а й вивчити їхнє ДНК, харчування, середовище існування та можливі причини зникнення.
