Дослідники з Університету Альгарве та Віденського університету встановили, що Homo sapiens активно та ефективно використовували вогонь у найсуворіший період останнього зледеніння – від 26 500 до 19 000 років тому. Аналіз трьох вогнищ, знайдених на доісторичній стоянці в Україні, виявив сліди контрольованого горіння за високих температур і ознаки адаптації до складних кліматичних умов. Про це пише КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Вогонь як центр життя стародавніх людей
У часи останнього льодовикового максимуму вогонь був більше, ніж засіб для зігрівання. Він слугував для приготування їжі, виготовлення інструментів і став осередком спілкування у таборах. За словами археолога Філіпа Р. Нігста з Віденського університету, вогонь був «не лише способом зігрітися, а й необхідним для соціального життя».
Попри це, довгий час археологи майже не знаходили залишків вогнищ саме з найхолоднішої частини льодовикової доби, що породжувало сумніви: чи справді люди тоді могли ефективно користуватися вогнем? Нові результати дослідження допомогли заповнити цю прогалину.
Дослідження стоянки в Україні: три давні вогнища
ФОТО: червоні кола позначають зони аналізу, жовті — контрольні зразки, OX — окиснені відклади. Білі вкраплення вказують на вторинні відкладення кальцію, а помаранчеві відтінки — на підвищений вміст оксидів заліза.
Команда науковців дослідила залишки трьох відкритих вогнищ, знайдених на стоянці епохи палеоліту на території сучасної України. Конструкції були простими: пласкі, без кам’яних обрамлень, і могли б залишитися непоміченими без застосування новітніх методів.
Для аналізу використали мікростратиграфію (вивчення послідовності нашарувань ґрунту), мікроморфологію (структурний аналіз ґрунту під мікроскопом) та кольорометричні дослідження, що дозволили визначити сліди горіння й підтвердити людське походження цих вогнищ.
Одне з вогнищ — «вогнище 1» — мало особливо товстий шар попелу, що свідчить про його інтенсивне та тривале використання. Температура горіння сягала понад 600°C — рівень, що вказує на свідомий контроль вогню, а не випадкове займання.
Яке паливо використовували
Дослідження вугілля показало, що основним видом палива була деревина хвойних дерев, зокрема смереки. Однак на місці знайшли також обвуглені кістки тварин, які зазнали впливу температур вище 650°C. Це наштовхує на думку, що стародавні люди могли навмисно використовувати кістки або жир як додаткове паливо — особливо в умовах дефіциту сухої деревини.
За словами зооархеологині Марйолайн Д. Бош з Віденського університету, дослідники наразі з’ясовують, чи були ці органічні рештки випадково спалені під час приготування їжі, чи їх спеціально додавали до вогню.
Використання альтернативного пального вказує на гнучке мислення і глибоке розуміння ресурсів — риси, притаманні не лише виживанню, а й еволюційній стійкості Homo sapiens.
Адаптація вогню до умов
ФОТО: (A) Карта Європи з виділеною територією дослідження.
(B) Карта регіону з позначенням ключових стоянок періоду останнього льодовикового максимуму (LGM) та після нього (post-LGM), де зафіксовано вогнища.
(C) Верхня частина долини Середнього Дністра з трьома археологічними стоянками: Кормань 9 (1), Молдова V (2) та Кормань IV (3).
Хоча всі три вогнища були відкритими, одне з них відрізнялося більшим розміром і потужністю, що дозволяє припустити: його використовували довше або в інший сезон. Вчені вважають, що люди поверталися до цього місця під час сезонних міграцій, адаптуючи форму та інтенсивність вогню до тодішніх потреб — чи то тривале перебування, чи короткий відпочинок у дорозі.
Можливо, дехто з них, після довгого дня на холодному вітрі, згрібав залишки сухої кори чи жирні кістки, щоб розпалити вогонь — для їжі, тепла чи просто спільного вечора. У таких деталях — живий образ людської присутності.
Це свідчить про високу культуру користування вогнем: люди розуміли, як варіювати температуру та тривалість горіння залежно від конкретної ситуації.
Чому археологи так рідко знаходять подібні вогнища
Попри цей прорив, знахідки вогнищ з цього періоду — велика рідкість. Вчені припускають, що сліди могли бути знищені внаслідок циклів промерзання та відтавання ґрунтів, характерних для льодовикової доби. Ці природні процеси розмивають тонкі нашарування попелу й вугілля, ускладнюючи ідентифікацію археологічних структур.
Інше припущення — у крайніх умовах люди могли шукати альтернативні способи зігрівання: носити хутро, будувати щільні укриття, використовувати теплоощадні механізми: землянки, кам’яні «відбивачі тепла» тощо.
Обидва сценарії показують: древні люди не лише виживали — вони шукали рішення.
Відкриття на українській стоянці додає нову частинку до мозаїки людської історії. Воно демонструє, що наші предки мали не лише доступ до вогню, а й володіли ним на високому рівні: обирали паливо, контролювали температуру, пристосовували спосіб використання до умов.
Це більше, ніж технічна навичка — це інтелектуальна здатність адаптуватися, прогнозувати, діяти стратегічно. Ця здатність лежить в основі людської еволюції й сучасних технологічних досягнень.
Коли ми сьогодні розпалюємо вогонь у печі або запалюємо світло — ми продовжуємо шлях, започаткований людьми, які 20 тисяч років тому зуміли приборкати стихію холоду та темряви.
Раніше ми писали, що археологи виявили докази канібалізму серед європейців льодовикового періоду
