На південному сході Австралії палеонтологи знайшли унікальний викопний череп стародавнього кита — Janjucetus dullardi. Його довжина сягала лише двох метрів, а замість китового вуса він мав зуби, подібні до акули. Рештки належать до рідкісної групи давніх китів — мамалодонтид, і є лише четвертим відомим зразком цього типу у світі. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікований у Zoological Journal of the Linnean Society.
Зубатий кит з Австралії: відкрито новий вид Janjucetus dullardi
У формації Ян Джак (штат Вікторія, Австралія) дослідники виявили рештки крихітного вусатого кита, що плавав у морях близько 26 мільйонів років тому. Вид, який отримав назву Janjucetus dullardi, мав довжину тіла приблизно 2 метри — це розмір сучасної людини. У дорослому віці тварина могла досягати 4 метрів, однак усе одно залишалась серед найменших представників китів.
Скам’янілість включає частковий череп із добре збереженими зубами та внутрішнім вухом. Це дозволило науковцям віднести її до вимерлої родини мамалодонтид — базових вусатих китів, які ще зберігали зуби, хоча їхні нащадки згодом перейшли на фільтраційне живлення за допомогою китового вуса. Знахідка стала четвертим відомим зразком мамалодонтидів у світі та третім, виявленим саме у формації Ян Джак.
Малий, хижий і з зубами
На відміну від сучасних вусатих китів, які харчуються фільтрацією планктону за допомогою пластин з китового вуса, Janjucetus dullardi мав гострі зуби, подібні до акули. Це вказує на хижий спосіб життя. Великі очі натякають на активне полювання — можливо, у водах із поганою видимістю.
«Це фактично маленький кит із великими очима та ротом, повним різців. Уявіть собі акулоподібну версію вусатого кита — малу, на вигляд симпатичну, але зовсім не безпечну», — пояснює палеонтолог Руері Данкан з Інституту досліджень Музею Вікторії та Університету Монаша.
Цей вид не є прямим предком сучасних вусатих китів. Його еволюційна лінія вимерла, тоді як інші продовжили розвиток і адаптувалися до нового типу живлення. Такий контраст дає змогу глибше зрозуміти шляхи, якими йшла еволюція морських ссавців.
Внутрішнє вухо — ключ до морської навігації
Один з найцінніших аспектів цієї знахідки — чудово збережена структура внутрішнього вуха. Саме за формою цих кісток науковці можуть реконструювати, як тварина орієнтувалася в морському середовищі, як чула та як сприймала простір. Це також може дати відповідь на питання, чому мамалодонтиди вимерли, тоді як інші групи з часом успішно пристосувалися до життя у відкритих океанах.
Порівняння структури вуха й зубів дозволяє визначити відмінності між еволюційними лініями вусатих китів. Подібні анатомічні дослідження відкривають нові шляхи для розуміння адаптацій, які вплинули на виживання окремих видів.
Еволюція китів: від зубів до вусів
Сучасні вусаті кити — сині, гренландські, сейвали — не мають зубів. Вони харчуються, фільтруючи криль і планктон за допомогою пластинок вуса. Але їхні предки, зокрема мамалодонтиди, ще були хижаками. Це вказує на перехідну стадію в еволюції китів — від хижаків до фільтраторів.
За словами палеонтолога Еріха Фіцджеральда, знахідка Janjucetus dullardi відкриває вікно у давній світ, де кити ще не були гігантами. «Цей регіон був колискою для деяких з найнеординарніших китів в історії, і ми лише починаємо розкривати їхні історії», — зазначив він.
Суттєве збільшення розмірів китів відбулося лише близько 5,3 мільйона років тому. До того часу морські простори населяли десятки дрібніших видів, таких як Janjucetus, що лише пізніше поступилися місцем гігантам океану.
Раніше ми писали, що кити удобрюють океан сечею на тисячі кілометрів
