Поблизу Національного парку Тортугеро в Коста-Риці у серпні 2024 року рибалки випадково виловили незвично яскраву акулу-няньку. Як з’ясували морські біологи, причина її «золотого» забарвлення — унікальне поєднання двох пігментних мутацій: альбінізму та ксантизму. Випадок, описаний у журналі Marine Biodiversity, може мати значення для розуміння генетичної варіативності морських видів. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
У серпні 2024 року спортсмени-рибалки, що співпрацюють з екотуристичною компанією «Parismina Domus Day», натрапили на унікальну акулу біля узбережжя Коста-Рики. Вона була не типової для свого виду сіро-коричневої барви, а яскраво-помаранчевою — з білими очима.
Морські біологи з Федерального університету Ріу-Гранді (Бразилія), зокрема дослідниця Маріоксіс Масіас-Куяре, на основі світлин та зібраної інформації встановили, що акула мала рідкісне поєднання альбінізму — відсутності темного пігменту меланіну — та ксантизму, який викликає надлишкове відкладення жовтого або помаранчевого пігменту.
Цей стан, відомий як альбіно-ксантохромізм, є надзвичайно рідкісним і до цього випадку серед акул офіційно не фіксувався.
Генетичне пояснення кольору
У науковій статті, опублікованій у серпні 2025 року в журналі Marine Biodiversity, дослідники описують акулу як таку, що «мала інтенсивне, однорідне жовто-помаранчеве забарвлення та білі очі, без помітної зіниці». Ці ознаки дозволили виключити ізольований ксантизм і свідчать про складну мутацію.
Альбіно-ксантохромізм — подвійна пігментна аномалія — раніше спостерігалася переважно у птахів. Проте вона також фіксувалася серед морських тварин: зокрема, у крапчастого окуня (Epinephelus drummondhayi), виловленого в 1978 році в Мексиканській затоці, та ската (Raja montagui) з Ірландського моря, описаного у 2018 році.
Науковці підкреслюють, що такі мутації можуть бути поширенішими, ніж здається, однак через складність спостереження за морським середовищем багато випадків залишаються непоміченими.
Попри яскраве забарвлення, яке могло б зменшити шанси на виживання у дикій природі, ця акула-нянька досягла повної зрілості. Її довжина становила 200 см — це типовий розмір дорослої особини виду Ginglymostoma cirratum.
Акула-нянька — донна тропічна акула, що веде малорухливий, переважно нічний спосіб життя. Вона неагресивна до людини й живиться переважно молюсками, ракоподібними та дрібною рибою.
Факт зрілості тварини свідчить, що поєднання альбінізму та ксантизму не стало фатальним фактором. Це може вказувати на здатність виду адаптуватися до змін у навколишньому середовищі навіть за наявності складних генетичних змін.
Вплив навколишнього середовища
У своїй публікації дослідники порушують низку питань щодо можливих причин появи цієї мутації. Зокрема, чи є цей випадок поодиноким, чи свідчить про ширшу генетичну тенденцію серед популяції акул-няньок у північній частині Карибського моря.
Також зазначається, що на формування мутацій могли вплинути екологічні чинники: температура води, хімічний склад середовища, антропогенний тиск.
«Чи це поодинокий випадок? Чи свідчить він про нову генетичну тенденцію в регіональній популяції? Чи є це наслідком конкретних екологічних умов на півночі Карибського моря Коста-Рики, або ж демонструє природну генетичну варіативність виду?» — запитують автори дослідження.
Науковці закликають до подальшого моніторингу популяцій акул у регіоні для з’ясування ролі навколишнього середовища у прояві таких генетичних ознак.
