У північно-західній Кенії, в одному з найпосушливіших регіонів світу, живе народ туркана, який з покоління в покоління харчується майже виключно м’ясом, молоком і кров’ю своїх стад. Така білкова дієта могла б завдати шкоди представникам інших культур. Проте дослідження, опубліковане в журналі Science, виявило, що туркана мають унікальні генетичні адаптації, які дозволяють їм залишатися здоровими. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Життя в умовах екстремального клімату
Народ туркана мешкає в аридному регіоні північно-західної Кенії. Це одна з найспекотніших і найпосушливіших територій світу. Температура вдень нерідко перевищує 40 °C, а джерела води розташовані на відстані багатьох кілометрів.
Жінки туркана щодня проходять кілька миль пішки під палючим сонцем, щоб дістати воду — для себе, своїх родин і худоби.
За таких умов основним джерелом поживних речовин є продукти тваринного походження: молоко, м’ясо й кров кіз або верблюдів. До 80 % добового раціону становить саме така їжа.
Як зазначає біолог Жюльєн Айроль із Університету Каліфорнії в Берклі:
«Якби ми з вами спробували перейти на дієту туркана, багату на м’ясо, жири та білки, організм швидко дав би збій. Але ця спільнота вживає ці продукти багато поколінь і вже адаптувалася».
Ген STC1 і збереження води: що знайшли вчені
Міжнародна команда дослідників на чолі з генетикинею Амандою Леа з Університету Вандербільта провела дослідження серед 308 представників громади туркана. З дозволу місцевих старійшин вчені зібрали зразки крові й сечі та провели інтерв’ю.
Дослідження охоплювало як кочівників, так і тих, хто оселився в містах. Результати показали, що хоча більшість кочівників мають ознаки хронічного зневоднення, загалом вони залишаються здоровими.
Науковці проаналізували майже 8 мільйонів варіантів ДНК і виявили вісім ключових генетичних ділянок, які відрізняють туркана від інших груп.
Особливу увагу вони звернули на ген STC1, пов’язаний з регуляцією роботи нирок. Він кодує білок, який допомагає організму зберігати воду. Цей механізм подібний до дії гормону вазопресину, який також знижує втрати рідини через сечу.
Така здатність — критично важлива для тих, хто живе в умовах постійної спеки й нестачі води.
Захист від подагри: генетична адаптація до пуринів
Унікальність дієти туркана не лише в кількості м’яса, а й у високому рівні пуринів — речовин, що містяться в продуктах тваринного походження.
У процесі травлення пурини розщеплюються до сечової кислоти. Її надлишок зазвичай спричиняє подагру — хронічне захворювання суглобів, що викликає сильний біль і запалення.
Проте серед туркана подагра зустрічається вкрай рідко. Дослідники припускають, що зміни у гені STC1, а також інших ділянках ДНК, дозволяють ефективніше виводити або нейтралізувати продукти білкового обміну.
Із розвитком інфраструктури та змінами клімату дедалі більше представників туркана залишають кочовий спосіб життя й переїжджають до міст. Це ставить перед ними нові виклики.
Генетичні адаптації, що були перевагою в умовах пустелі, можуть виявитися шкідливими у зовсім іншому середовищі.
Дослідники говорять про еволюційну невідповідність («evolutionary mismatch») — ситуацію, коли гени, що були корисними в минулому, можуть підвищити ризики захворювань у новому контексті.
«Розуміння цих адаптацій допоможе лікарям передбачити можливі ризики для здоров’я — наприклад, перевантаження нирок або метаболічні порушення — і розробити ефективні профілактичні програми», — зазначає біохімік Чарльз Міано з Кенійського медичного дослідницького інституту.
