Ідея зберегти улюбленця «на все життя» завдяки клонуванню вже стала реальністю для деяких зірок — серед них Том Бреді та Барбра Стрейзанд. Утім, така процедура пов’язана не лише з високою вартістю, а й із ризиками для здоров’я тварин та етичними питаннями щодо їхнього добробуту. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікований у The Conversation.
Як працює клонування тварин
Клонування тварин базується на методі соматичного перенесення ядра клітини (SCNT). Його суть — у створенні генетичної копії організму шляхом вилучення ядра з клітини донора й перенесення його до яйцеклітини, з якої попередньо видалено ядро. За сприятливих лабораторних умов ця клітина може почати ділитися та перетворитися на ембріон, який пересаджують сурогатній матері.
Попри понад сторіччя експериментів, успішність процедури залишається невисокою — приблизно 16%. Це означає, що з 100 ембріонів тільки 16 можуть привести до народження життєздатного клона. Процедура потребує багато ресурсів, лабораторної техніки, гормональної стимуляції самок-донорів та часто — хірургічного втручання.
Чому клон — не ідентична копія
Попри генетичну ідентичність, клон не є повноцінною копією тварини-донора. На зовнішність, характер і поведінку тварини суттєво впливають виховання, умови життя, харчування, а також взаємодія з людьми та іншими тваринами.
Яскравий приклад — перша клонована кішка на ім’я CC («Copy Cat»), яка мала зовсім інший колір шерсті, ніж її генетичний «оригінал». Це пов’язано з особливостями експресії генів — тобто з тим, як і коли вони активуються в організмі.
Якщо ваш улюбленець був спокійним і ласкавим, це не гарантує, що його клон матиме такий самий темперамент. Поведінкові риси формуються не лише спадковістю, а й досвідом — а його клонований «двійник» не переживатиме ідентичних подій.
Біоетика і ризики для добробуту тварин
Клонування тварин порушує складні етичні питання. Тварини не можуть дати згоди на використання своїх клітин для подальшого відтворення. Якщо біоматеріал збирається за життя, це може супроводжуватись болем або стресом.
Процес також передбачає участь інших тварин — самок-донорів яйцеклітин і сурогатних матерів. Для отримання яйцеклітин використовують гормональну стимуляцію та інвазивні методи. Сурогатні матері часто стикаються з ускладненнями під час вагітності та пологів: можливі викидні, вроджені вади розвитку, навіть загибель тварини.
Окрім етичних дилем, існують і практичні ризики. Одне з досліджень виявило, що майже половина клонованих поросят помирає в перший місяць життя. У великої рогатої худоби зафіксовано випадки ураження опорно-рухового апарату — зокрема проблеми з сухожиллями й кульгавість.
Клон може успадкувати не лише зовнішність, а й хвороби донора. Якщо улюбленець мав генетичну схильність до захворювань — клон її також матиме. Це ставить під сумнів довгострокову доцільність процедури.
Чому клонування — не відповідь на втрату
Вартість клонування починається від 50 000 доларів США. У Великій Британії ця процедура заборонена для комерційного використання — її вважають формою експерименту. Але зразки тканин можна зберегти в кріобанках, а сам процес клонування — провести за кордоном.
Натомість фахівці радять інвестувати ці кошти в якісне життя тварини: здорове харчування, ветеринарний супровід, комфорт і турботу. Це створює унікальний зв’язок, який не відтворити в лабораторії.
Альтернативою клонуванню може стати допомога іншим тваринам, які шукають дім. Взяття тварини з притулку — це реальна можливість подарувати нове життя, а не відтворювати минуле.
Чи є користь від клонування взагалі?
В окремих випадках клонування може мати наукове або екологічне значення. Так, у 2021 році в США було клоновано тхора чорногонного — рідкісний вид, що перебуває на межі зникнення. У таких проєктах технологія має потенціал збереження біорізноманіття.
Проте у випадку з домашніми улюбленцями клонування — це радше спосіб задоволення емоційної потреби власника. Замість цього варто зосередитися на створенні щасливих спогадів із тими тваринами, які вже є поруч.
