10 найочікуваніших фільмів: 75-й Берлінський кінофестиваль

Бенедикт Камбербетч у незвичній для себе ролі молодого батька, який намагається впоратися з горем після смерті дружини. Його герой — водночас ніжний і безпорадний, балансуючи між реальністю та власними страхами. На перший погляд, це драма про втрату, але дуже швидко сюжет перетворюється на щось більше — ніби пір’я, яке піднімається в повітря й кружляє в хаосі думок і емоцій.

Фільм заснований на романі Макса Портера «Горе — це пір’я», який став літературним відкриттям у 2015 році. У книзі, як і в стрічці, межа між реальністю та вигадкою тонка. Головного героя починає переслідувати дивна, майже містична істота — чорний птах, символ його горя. Ця істота одночасно жорстока й турботлива, допомагає йому пережити трагедію, хоча це відбувається далеко не м’яко.

Особлива атмосфера фільму — заслуга режисера Ділана Саутерна, відомого своєю роботою над музичними документалками. Тут він поєднує кінематографічну естетику з глибокими символами та візуальною поезією. Це повільний, але дуже емоційний досвід, що вимагає від глядача не стільки логіки, скільки чуття.

Бенедикт Камбербетч у цій ролі особливо переконливий: його гра — це суміш тихого відчаю та незвичної внутрішньої сили. Якщо ви любите камерні драми з містичним елементом, «Річ із пір’ям» — саме те, що варто додати у ваш список обов’язкових до перегляду.

Річард Лінклейтер переносить нас у старий Голлівуд 40-х років. Це не просто фільм, а справжній кінематографічний лист любові до золотого століття мюзиклів. Події розгортаються 31 березня 1943 року, коли на Бродвеї відбувається прем’єра новаторського мюзиклу «Оклахома!».

Головний герой стрічки — легендарний автор пісень Лоренц Харт, який проводить вечір у барі «Сарді», сповнений сумнівів і ностальгії. У той час як його колега Річард Роджерс святкує успіх мюзиклу, Харт занурюється у спогади про минуле, власні помилки та втрачений творчий запал.

Цей фільм — радше рефлексивна драма, ніж традиційна біографія. Лінклейтер досліджує крихкий світ творчості та внутрішню боротьбу митця. Замість гучних поворотів сюжету — інтимні сцени, довгі діалоги та багато музики, яка стає невіддільною частиною оповіді.

Особливу увагу варто звернути на сценографію та музику — бари з приглушеним світлом, старі театральні афіші, джазові мотиви, які звучать на фоні кожного кадру, створюють відчуття, ніби ви самі опинилися десь у центрі Нью-Йорка 40-х років.

Це фільм для тих, хто любить повільні, атмосферні драми та кінематографічні роздуми про час, творчість і місце митця в цьому хаотичному світі.

Раду Жуде, відомий своїм сатиричним поглядом на історію, цього разу представляє фільм «Континенталь 25». Це малобюджетна незалежна драма, знята в Клужі та Флорешті, яку режисер описує як «моральну дилему post festum». Стрічка є своєрідним діалогом з темами класичного фільму Роберто Росселліні «Європа 51».

Сюжет зосереджується на Орсолі, судовому приставі з Клужа, яка виганяє бездомного чоловіка з підвалу. Після цього він скоює самогубство, і Орсоля намагається впоратися з почуттям провини. Це філософське есе про долю Європи та моральні дилеми, з якими стикаються її мешканці.

Жуде продовжує досліджувати складні соціальні та політичні теми, поєднуючи їх із глибоким аналізом людської природи. Його попередні роботи, такі як «Безумне кіно для дорослих» та «Не чекайте занадто багато від кінця світу», отримали визнання критиків за сміливий підхід та оригінальність.

«Континентальʼ25» обіцяє бути ще одним важливим внеском у фільмографію режисера, пропонуючи глядачам замислитися над моральними питаннями та сучасними реаліями європейського суспільства.

Мішель Гондрі, відомий своїм унікальним візуальним стилем та здатністю поєднувати реальність із фантазією, цього разу звертається до анімації. Його нова робота, «Мая, дай мені назву», представлена в програмі Generation Kplus на Берлінале 2025, є зворушливим листом до його доньки Майї. Фільм обіцяє бути поетичною та кумедною подорожжю, що запрошує глядачів мріяти та сміятися разом із теплими стосунками батька та доньки.

Гондрі вже не вперше звертається до теми особистих стосунків та спогадів. Його попередні роботи, такі як «Вічне сяйво чистого розуму» та «Піна днів», демонструють майстерність у створенні емоційно насичених та візуально захопливих світів. У «Мая, дай мені назву» режисер, ймовірно, продовжить досліджувати ці теми, використовуючи техніку стоп-моушн анімації, що додає його роботам особливого шарму та глибини.

Цей фільм обіцяє стати справжнім подарунком для шанувальників Гондрі та поціновувачів авторської анімації, пропонуючи зануритися в чарівний світ, де межі між реальністю та фантазією розмиті, а емоції передаються через кожен кадр.