Молоді східні шимпанзе з популяцій у Замбії та Танзанії мають різні акустичні особливості звуків, причому ці відмінності посилюються в міру розвитку тварин. Дослідники проаналізували понад 11 тисяч вокалізацій — сміх, бурчання та скиглення — і виявили популяційні відмінності, які не можна однозначно пояснити лише генетикою. Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження.
Молоді шимпанзе формують різні голосові сигнали
Дослідження показало, що голосові сигнали молодих східних шимпанзе не є повністю незмінними від народження. У міру розвитку тварин акустичні відмінності між двома дослідженими популяціями ставали виразнішими. Йдеться про кілька типів звуків, зокрема бурчання, сміх і скиглення.
Науковці вивчали східних шимпанзе (Pan troglodytes schweinfurthii) із двох географічно віддалених місць — Chimfunshi Wildlife Orphanage у Замбії та національного парку Гомбе в Танзанії. Загалом дослідники проаналізували 30 тварин: 21 дитинча та 10 молодих шимпанзе. Одна особина була представлена в обох вікових категоріях. Для аналізу використали 11 225 вокалізацій: 3694 бурчання, 4733 записи сміху та 2798 скиглень.
Дослідники розділяли тварин на дві вікові категорії. Дитинчата були молодшими за чотири роки, а до групи молодих особин віднесли шимпанзе віком від чотирьох до десяти років. Такий поділ дозволив простежити, як популяційні особливості голосових сигналів змінюються під час раннього розвитку.
Це важливо, оскільки попередні дослідження вже показували, що шимпанзе з різних популяцій можуть мати відмінні голосові сигнали. Однак було складніше визначити, коли саме ці відмінності виникають і чи стають вони сильнішими з віком. Нове дослідження було спрямоване саме на цей процес.
Як дослідники виявили «діалекти» шимпанзе
Щоб порівняти голосові сигнали, науковці аналізували їхні акустичні характеристики. Простими словами, вони оцінювали не зміст звуку, а його фізичні властивості — зокрема часові та спектральні параметри. Загалом для аналізу використали 15 акустичних показників, за якими статистично порівнювали звуки двох популяцій.
Важливо, що дослідники не просто прослуховували записи й суб’єктивно визначали, чи «схожі» вони. Для кожного типу вокалізації застосували статистичні моделі, які дозволяли перевірити, наскільки акустичні характеристики пов’язані з походженням тварини. У розрахунках також враховували індивідуальні відмінності між шимпанзе, щоб особливості голосу конкретної тварини не спотворювали результат.
Результати показали, що всі три типи вокалізацій статистично відрізнялися між двома популяціями. Загальна точність статистичної класифікації становила близько 97,6% для скиглення, 96,8% для сміху та 89,7% для бурчання. Однак ці цифри не означають, що шимпанзе здатні «розпізнавати акцент» із такою самою точністю. Йдеться про те, наскільки добре статистична модель могла визначити походження акустичного запису за його характеристиками.
Автори використовують поняття «діалект» для опису популяційних особливостей вокалізацій. У цьому випадку термін не означає людську мову з окремими словами, граматикою та правилами. «Діалект» — це спосіб позначити відмінності в акустичних характеристиках голосових сигналів між різними групами тварин.
Голосові відмінності посилюються з віком
Одним із головних результатів дослідження стало те, що відмінності між популяціями були пов’язані з віком тварин. Молоді шимпанзе демонстрували чіткіші популяційні особливості голосових сигналів, ніж дитинчата.
Водночас різні типи звуків розвивалися не однаково. Популяційні відмінності були виявлені в сміху та бурчанні вже на ранніх етапах розвитку. Для скиглення у дитинчат статистично значущої різниці між популяціями не виявили. У молодих особин популяційні відмінності були помітними для всіх трьох типів вокалізацій.
Ця закономірність важлива для розуміння того, як формується голосова поведінка. Якщо відмінності між популяціями були б однаковими на всіх етапах життя, це могло б більше відповідати моделі, за якої характеристики сигналів переважно визначаються вже на ранніх етапах розвитку. Натомість посилення відмінностей із віком свідчить про складніший процес.
Однак із цього не можна зробити висновок, що шимпанзе просто «вчаться говорити» у своєї групи. Дослідження не встановлювало механізм копіювання конкретних звуків від інших особин. Автори говорять про розвиток вокальних характеристик і можливий вплив соціального та екологічного середовища, а не про засвоєння мови в людському розумінні.
Саме тому результати краще описувати як свідчення голосової пластичності. Це означає, що характеристики звуків можуть змінюватися протягом розвитку тварини та залежати від умов, у яких вона живе.
Чи справді шимпанзе мають «акценти»
Порівняння з людськими акцентами допомагає пояснити результат широкій аудиторії, але його не варто сприймати буквально. У людей акцент є частиною мовної поведінки та пов’язаний із вимовою звуків певної мови або мовного різновиду. Шимпанзе не використовують вокалізації як людську мову зі словником і граматикою.
У дослідженні термін «діалект» використовується для позначення популяційних голосових сигнатур — характеристик звуків, які відрізняються між групами тварин. Тому вислів «шимпанзе мають акценти» є радше популярним поясненням наукового результату, ніж буквальним описом людського типу мовлення.
Водночас аналогія має підстави. У людей ранній розвиток голосової поведінки також пов’язаний із взаємодією в соціальному середовищі. Діти поступово набувають особливостей вимови, характерних для мовного оточення. Нові дані про шимпанзе показують, що певна залежність голосової поведінки від розвитку та середовища може існувати й у наших найближчих живих родичів.
Проте між цими явищами є принципова різниця. Людська мова має відкриту систему символів, граматичні правила та здатність створювати необмежену кількість нових висловлювань. Дослідження шимпанзе не демонструє нічого подібного.
Генетика не є єдиним можливим чинником
Виявлені результати порушують питання про те, чому голоси двох популяцій відрізняються. Одне з можливих пояснень — генетичні відмінності. Популяції шимпанзе, які тривалий час існують окремо, можуть мати відмінності в генетичному складі, і дослідження не виключає їхнього внеску у формування голосових характеристик.
Водночас генетика не обов’язково пояснює всю картину. Частина популяційних особливостей з’являлася або ставала виразнішою під час розвитку, а різні типи вокалізацій демонстрували різні закономірності. Це узгоджується з можливим впливом соціальних взаємодій, середовища та інших негенетичних чинників.
Важливо не перебільшувати цей висновок. Дослідники не встановили, що саме соціальне середовище спричиняє зміни голосу. Робота показує зв’язок між розвитком тварин і посиленням популяційних акустичних відмінностей. Який внесок у цей процес роблять гени, соціальна взаємодія та екологічні умови, потребує подальшого дослідження.
Умови проживання двох популяцій також відрізняються. Шимпанзе в Chimfunshi живуть у напіввільних умовах у міомбо-рідколіссі, тоді як популяція Гомбе є дикою та мешкає в напівлистопадному тропічному лісі. Такі відмінності потенційно можуть впливати на голосову поведінку, але нове дослідження не доводить, що саме тип середовища є причиною відмінностей у звуках.
Результати роботи додають нові дані до досліджень комунікації приматів. Раніше було відомо, що шимпанзе з різних популяцій можуть мати відмінні голосові характеристики. Тепер дослідники показали, що ці відмінності можна простежити на різних етапах розвитку та що вони стають виразнішими в міру дорослішання.
Це дозволяє розглядати комунікацію не як набір повністю фіксованих сигналів, заданих від народження, а як поведінку, яка може змінюватися протягом життя. Такий підхід важливий для дослідження того, як соціальне середовище, розвиток і біологічні особливості разом формують комунікаційні системи тварин.
Для еволюційної біології це також дає матеріал для порівняння людей з іншими приматами. Якщо певна гнучкість голосової поведінки існує у шимпанзе, це може допомогти краще зрозуміти, які характеристики комунікації мають глибше еволюційне коріння. Водночас говорити про походження людської мови на основі цього дослідження зарано: автори демонструють голосову пластичність, але не виявляють у шимпанзе людської мовної системи.
