У Новій Зеландії виявили викопну бджолу віком 14,6 мільйона років, яка не вписується в усталені еволюційні схеми. Знахідка зроблена у глинах вулканічного озера Гіндон Маар, розташованого на півдні країни. Науковці вважають, що це представник роду Leioproctus, що належить до родини бджіл-пластунів (Colletidae). Про це повідомляє медіа про науку, технології та здоров’я КРВ.медіа з посиланням на текст дослідження, опублікований у журналі Zoosystema.
Скам’яніла Leioproctus barrydonovani
Викопну бджолу, яку науковці назвали Leioproctus barrydonovani, ідентифікували завдяки характерному для цього роду жилкуванню крил. Довжина тіла бджоли — приблизно 6,3 мм. На думку дослідників — доктора Майкла Енгеля з Американського музею природознавства та доктора Уве Каульфуса з Геттінгенського університету — це представник родини бджіл-пластунів (Colletidae).
Бджоли родини Colletidae — це поодинокі запилювачі, які відкладають яйця у ґрунтових гніздах, вистилаючи їх секретом, схожим на пластик або целофан. Така особливість дозволяє краще зберігати потомство в умовах високої вологості. Ці бджоли активно поширені в Австралії, Океанії та частинах Південної Америки.
Хоча сучасна Нова Зеландія є домівкою лише для 18 видів Leioproctus, їх присутність у викопному шарі віком понад 14 мільйонів років вказує на давнішу колонізацію острова, ніж вважалося. Це може свідчити про кілька хвиль заселення з частковим вимиранням деяких груп.
Гіндон Маар — вікно в екосистему середнього міоцену
Озеро Гіндон Маар, утворене внаслідок вулканічного вибуху, розташоване в регіоні Отаго на Південному острові Нової Зеландії. Його осадові породи зберігають деталі флори й фауни середнього міоцену (приблизно 15 мільйонів років тому), включно з рослинами, комахами та навіть пилком.
Саме завдяки особливим умовам збереження у відкладеннях озера вдалося знайти настільки деталізований зразок стародавньої бджоли. Це одна з найстаріших виявлених на острові комах, що дозволяє глибше дослідити ранню історію новозеландських екосистем.
Питання запилення: співіснування бджіл і давніх рослин
У тих самих геологічних шарах, де виявили Leioproctus barrydonovani, дослідники знайшли також рештки квітів роду Pseudopanax — сучасні представники якого нині запилюються бджолами Leioproctus pango. Це дає підстави припускати, що схожа взаємодія могла існувати ще 14 мільйонів років тому.
Наразі пилку на тілі бджоли не виявлено, однак збереження структури зразка дозволяє сподіватися на подальші відкриття, які можуть підтвердити такі зв’язки. Якщо ця гіпотеза буде доведена, це стане ще одним прикладом коеволюції — паралельного розвитку запилювачів і рослин.
Нова Зеландія: особлива екосистема запилювачів
Нова Зеландія є унікальною у світовому масштабі: тут майже відсутні місцеві соціальні бджоли, як-от медоносна (Apis mellifera), яку завезли лише у XIX столітті. До того часу запилення забезпечували переважно поодинокі бджоли, мухи та навіть птахи, зокрема медососи.
Існування лише 42 видів бджіл на всій території країни, з яких 28 є ендеміками, ставить перед наукою складне запитання: чому така низька різноманітність? Одне з можливих пояснень — це сильна залежність флори від обмеженого числа запилювачів. Інше — кілька хвиль колонізації острова, більшість з яких не пережила кліматичних або геологічних змін.
Що означає ця знахідка для науки
Leioproctus barrydonovani може бути втраченим елементом еволюційного ланцюга, що пов’язує сучасних запилювачів із їхніми доісторичними попередниками. Його морфологія та географічне розташування свідчать про потенційно незалежну гілку еволюції бджіл.
Науковці сподіваються на подальші розкопки у регіоні, щоб знайти інші зразки бджіл або рештки пилку, які допоможуть з’ясувати, яким був екологічний ланцюг у середньому міоцені. Така робота може не лише змінити уявлення про історію бджіл, а й дати підказки для сучасної екології — особливо в умовах глобального зниження популяцій запилювачів.
Раніше ми писали, що вчені знайшли бокоплава, що може жити на 60% дна океану
